Остеопороз — це системне захворювання, при якому кісткова тканина поступово втрачає щільність і міцність, стаючи крихкою і схильною до переломів навіть при незначному навантаженні — падінні з висоти власного зросту чи звичайному побутовому русі. Небезпека остеопорозу в тому, що він майже ніколи не болить сам по собі, тому багато людей дізнаються про нього лише після перелому.
Що таке остеопороз
Кісткова тканина — не статична структура, а тканина, що постійно оновлюється: спеціальні клітини-остеобласти формують нову кісткову речовину, а клітини-остеокласти руйнують і резорбують стару. У нормі ці два процеси збалансовані, і кістка зберігає стабільну мінеральну щільність. При остеопорозі баланс порушується на користь руйнування — резорбція кісткової тканини переважає над її утворенням, тому кістка поступово втрачає мінеральну щільність, а її внутрішня, трабекулярна (губчаста) структура стає більш пористою і менш здатною витримувати навантаження.
Остеопороз нерідко називають «тихою хворобою» (silent disease), оскільки зниження щільності кісткової тканини саме по собі не викликає болю чи інших відчутних симптомів — людина може роками не підозрювати про наявність остеопорозу, поки не станеться перелом. У Міжнародній класифікації хвороб остеопороз позначається кодами діапазону M80–M81 залежно від того, чи пов’язаний він із переломом, і якщо так, то з якою його причиною.
Розрізняють первинний остеопороз, пов’язаний переважно з віковими змінами та постменопаузальним зниженням рівня естрогену, і вторинний остеопороз, що розвивається як наслідок іншого захворювання чи тривалого прийому певних препаратів. Це розмежування має значення для лікаря: при вторинному остеопорозі лікування спрямоване не лише на саму кісткову тканину, а й на основне захворювання чи стан, що спричинило втрату щільності кістки.
Хто в групі ризику
Ризик розвитку остеопорозу підвищують кілька факторів, які часто діють одночасно:
- постменопауза — зниження рівня естрогену після настання менопаузи прискорює втрату кісткової маси, тому жінки в цей період складають одну з найбільших груп ризику;
- вік від 50 років — з віком природний баланс утворення й руйнування кісткової тканини поступово зміщується в бік втрати щільності;
- тривалий прийом глюкокортикоїдів — препаратів цієї групи, призначених з інших причин (наприклад, при аутоімунних чи запальних захворюваннях), що за тривалого застосування негативно впливають на кісткову тканину;
- дефіцит вітаміну D і кальцію — обидва елементи необхідні для нормального формування й підтримання кісткової тканини;
- низька маса тіла — менша кісткова маса від початку означає менший «запас міцності» з віком;
- куріння та надмірне вживання алкоголю — негативно впливають на процеси відновлення кісткової тканини;
- ревматоїдний артрит та інші запальні захворювання суглобів, що самі по собі підвищують ризик втрати кісткової маси;
- спадковість — наявність остеопорозу чи низькоенергетичних переломів у близьких родичів.
Наявність кількох факторів одночасно (наприклад, постменопауза в поєднанні з низькою масою тіла та тривалим прийомом глюкокортикоїдів) підвищує сумарний ризик значно більше, ніж кожен фактор окремо, тому лікар оцінює ризик комплексно, а не за одним показником.
Важливо розуміти, що наявність факторів ризику не означає автоматичного діагнозу «остеопороз» — це підстава для того, щоб обговорити з лікарем доцільність обстеження, а не привід для самостійних висновків чи тривоги. Водночас ігнорувати сукупність кількох факторів ризику також не варто: чим раніше виявлено зниження щільності кісткової тканини, тим більше можливостей уповільнити його прогресування до того, як станеться перший перелом.
Симптоми остеопорозу: чому його часто виявляють після перелому
Оскільки сама по собі втрата кісткової щільності не болить, остеопороз на ранніх стадіях рідко супроводжується явними симптомами. Непрямими ознаками, які іноді помічають на пізніших стадіях, можуть бути поступове зниження зросту, формування грудного кіфозу (сутулості) через непомітні компресійні деформації хребців, а також хронічний біль у спині, пов’язаний із поступовою зміною форми хребта. Але найчастіше остеопороз вперше виявляють саме після низькоенергетичного перелому — перелому, що стався внаслідок мінімальної травми (наприклад, падіння з висоти власного зросту чи навіть різкого руху), яка в людини зі здоровою кістковою тканиною не призвела б до перелому взагалі. Саме такий «невідповідний» характер травми і є однією з головних клінічних підказок, що змушує лікаря запідозрити остеопороз і призначити відповідну діагностику.
Ще одна причина пізнього виявлення остеопорозу — те, що зниження зросту чи поступова сутулість нерідко сприймаються як звичайний, «нормальний» наслідок старіння, а не сигнал звернутися до лікаря. Тим часом навіть втрата кількох сантиметрів зросту протягом кількох років може бути непрямою ознакою компресійних змін у хребті й приводом для денситометрії, особливо за наявності інших факторів ризику з переліку вище.
Остеопоротичні переломи: де і чому
Остеопоротичні переломи виникають переважно в кількох типових локалізаціях, де кісткова тканина особливо чутлива до зниження щільності, а навантаження при падінні найбільше.
Перелом шийки стегна
Перелом шийки стегнової кістки — один з найважчих наслідків остеопорозу, особливо в літньому віці. Він майже завжди потребує хірургічного лікування — остеосинтезу або ендопротезування — і тривалого періоду відновлення, детальніше про який можна прочитати у статті про перелом шийки стегна у літньому віці. Своєчасна діагностика остеопорозу та профілактика падінь значно знижують ймовірність такого перелому. Особливість цього перелому в літньому віці — тривалий період знерухомлення значно підвищує ризик інших ускладнень (застійних явищ, втрати м’язової маси, погіршення загального стану), тому сучасний підхід передбачає якомога раннішу активізацію пацієнта після операції під контролем лікаря та реабілітолога.
Компресійні переломи хребців
Компресійний перелом хребця виникає, коли ослаблене тіло хребця не витримує звичайного осьового навантаження і поступово «сплющується». На відміну від переломів кінцівок, компресійний перелом хребця не завжди супроводжується різким гострим болем і може розвиватися непомітно, проявляючись поступовим зниженням зросту чи наростанням сутулості, описаними вище. У частини пацієнтів такий перелом все ж супроводжується раптовим болем у спині після незначного навантаження — підняття невеликої ваги, різкого руху чи навіть кашлю, — що також є приводом для звернення до лікаря, а не самостійного очікування, поки біль мине.
Перелом променевої кістки
Перелом дистального відділу променевої кістки (у ділянці зап’ястка) — один із найпоширеніших остеопоротичних переломів, який часто виникає при падінні на витягнуту руку. Такий перелом нерідко стає першим «сигналом» про наявність остеопорозу, особливо в жінок у постменопаузальному періоді, і є приводом для подальшої діагностики кісткової тканини.
Детальніше про підходи до лікування переломів різної локалізації — у розділі травматологія клініки.
Остеопороз і суглоби: що це змінює для операцій
Знижена якість кісткової тканини має пряме значення для планування ортопедичних операцій, зокрема ендопротезування суглобів. При остеопорозі хірург враховує стан кістки ще на етапі планування операції: вибір типу фіксації ендопротеза — цементної чи безцементної — залежить, серед іншого, від якості й щільності кісткової тканини пацієнта, оскільки безцементна фіксація вимагає достатньо міцної кістки для стабільного «вростання» імпланта.
Остеопороз також підвищує ризик перипротезного перелому — перелому кістки навколо вже встановленого ендопротеза, який може статися навіть при відносно незначній травмі через ослаблену кісткову тканину навколо імпланта. Це одна з причин, чому пацієнтам з остеопорозом, які готуються до ендопротезування чи вже перенесли операцію, особливо важливо дотримуватися рекомендацій щодо профілактики падінь і зміцнення кісткової тканини. Детальніше про відновлення після подібних операцій — у статті про реабілітацію після ендопротезування.
При плануванні операції в пацієнта з підтвердженим остеопорозом хірург може призначити додаткову передопераційну підготовку — консультацію ендокринолога чи ревматолога для оцінки й, за потреби, корекції стану кісткової тканини ще до втручання. Такий комплексний підхід допомагає знизити ризик ускладнень, пов’язаних саме зі зниженою якістю кістки, а не лише з технікою самої операції.
Як перевірити кістки: денситометрія
Основний метод діагностики остеопорозу — денситометрія, а саме двоенергетична рентгенівська абсорбціометрія (DXA) — дослідження, що вимірює мінеральну щільність кісткової тканини, найчастіше в ділянці поперекового відділу хребта та шийки стегнової кістки. Результат денситометрії виражається у вигляді Т-критерію — показника, що порівнює щільність кістки пацієнта із середньою щільністю кістки здорової молодої людини, та Z-критерію, що порівнює результат з віковою нормою. На підставі Т-критерію лікар визначає, чи є у пацієнта нормальна щільність кістки, остеопенія (проміжне зниження щільності) чи остеопороз.
Додатково лікар може використовувати шкалу FRAX — інструмент, що на основі віку, статі, наявних факторів ризику та за потреби результатів денситометрії розраховує індивідуальну ймовірність остеопоротичного перелому протягом наступних 10 років. Це допомагає ухвалити рішення про доцільність активнішого втручання ще до того, як стався перший перелом.
Денситометрія — швидке й неінвазивне дослідження, яке не потребує спеціальної підготовки і не супроводжується суттєвим променевим навантаженням. Лікар визначає, кому й з якою періодичністю варто проходити це обстеження: як правило, це жінки у постменопаузі, люди віком від 50 років з додатковими факторами ризику, а також пацієнти, що вже перенесли низькоенергетичний перелом і потребують уточнення причини. За результатами першого дослідження лікар також визначає, чи потрібне повторне обстеження і через який інтервал часу — це дозволяє відстежити динаміку зміни щільності кісткової тканини в часі.
Який лікар лікує остеопороз
Остеопороз — захворювання, що виходить за межі суто ортопедичного профілю, тому його лікування зазвичай мультидисциплінарне. Медикаментозну терапію, спрямовану на уповільнення втрати кісткової маси чи стимуляцію її відновлення, найчастіше призначає ендокринолог або ревматолог — саме ці спеціалісти оцінюють гормональний і метаболічний фон та підбирають системне лікування. Ортопед-травматолог, своєю чергою, займається наслідками остеопорозу з боку опорно-рухового апарату: діагностикою та лікуванням переломів, плануванням операцій з урахуванням якості кісткової тканини та профілактикою повторних переломів. На практиці пацієнту з остеопорозом нерідко потрібна консультація кількох спеціалістів одночасно, і ортопед може направити пацієнта до ендокринолога чи ревматолога для підбору системної терапії, продовжуючи водночас спостерігати за станом суглобів і кісток.
Такий мультидисциплінарний підхід важливий тому, що жоден із спеціалістів окремо не охоплює всю картину: ендокринолог чи ревматолог оцінює гормональний і метаболічний фон та підбирає системну терапію, спрямовану на уповільнення втрати кісткової маси, тоді як ортопед-травматолог відповідає за практичні наслідки остеопорозу — ризик і лікування переломів, планування операцій з урахуванням якості кістки, реабілітацію після травм. Пацієнту не потрібно самостійно визначати, до якого спеціаліста звертатися першим: досить розпочати з консультації одного з лікарів, а подальші направлення видаються за потреби.
Як знизити ризик переломів
Незалежно від того, хто веде медикаментозне лікування остеопорозу, значну роль у зниженні ризику перелому відіграють заходи, які пацієнт може застосовувати самостійно чи за рекомендацією лікаря:
- профілактика падінь — усунення небезпечних факторів удома (слизькі підлоги, погане освітлення, килими, що ковзають, відсутність поручнів у ванній кімнаті), особливо важлива для літніх людей;
- силові вправи та вправи на рівновагу — регулярне помірне фізичне навантаження зміцнює м’язи, що підтримують суглоби, і покращує координацію, знижуючи ризик падіння;
- достатнє надходження вітаміну D — переважно через помірне перебування на сонці та, за призначенням лікаря, додатковий прийом препаратів вітаміну D, якщо є його дефіцит;
- безпечний побут для літніх людей — зручне взуття з нековзною підошвою, достатнє освітлення в приміщенні, використання допоміжних засобів пересування (ходунків, тростини) за потреби, а не з побоювання «виглядати старим».
Ці заходи не замінюють медикаментозного лікування, якщо воно призначене лікарем, але суттєво доповнюють його, знижуючи саму ймовірність падіння — а отже, і ймовірність перелому навіть за наявності зниженої щільності кісткової тканини.
Харчування також відіграє певну роль у підтримці кісткової тканини: раціон, багатий на кальцій (молочні продукти, зелені листові овочі, риба з дрібними кістками) та достатню кількість білка, сприяє підтриманню як кісткової, так і м’язової маси, що опосередковано знижує ризик падінь. Конкретні рекомендації щодо харчування та додаткового прийому вітаміну D чи кальцію варто узгоджувати з лікарем, оскільки надлишок цих елементів так само небажаний, як і їх дефіцит.
